Нове завдання нашого блогу «Бісерний мінік» безпосереднє пов'язаний з бісером от же я розповім вам трохи про бісер.
Усі напевно чули про бісер і багато хто хоч раз брав бісер до рук і думав щоб таке гарне зробити.
Але все ж таки я трохи розповім історію цієї дивовижної маленької бусинки, щоб ви перейнялись величчю цього виду рукоділля і захотіли теж хоч трохи бути до нього причетними.
Отже, люди вважають, що бісер – це невеличкі або малюсінькі (найчастіше скляні) бусинки з наскрізними отворами, крізь які їх можна нанизувати на дротик, нитку або волосину. Використовуючи бісер, можна створювати всілякі кольє й намиста, браслети й каблучки, амулети й предмети домашнього побуту; ним прикрашають головні убори й одяг (включаючи царський й патріарший (тобто верховного духівництва)), роблять іграшки й сувеніри, оздоблюють картини й ікони, а на початку ХХІ століття з бісеру був створений навіть цілий садок натуральної величини!
Справжні чарівники розуміють, звичайно, як це мало й прикро для бісеру: адже ніхто не бачить всі його чудесні можливості! Запитайте будь-якого ельфа або Бармалейку, і вони Вам скажуть, що бісерне мистецтво – це кращі ліки від половини людських хвороб і найкраща можливість освоїти ази навчання чарівництву! За допомогою бісероплетіння можна лікувати різні важковиліковні недуги, наприклад: лінь, жадібність, сум і поганий настрій; можна творити чудеса, оживляючи свої фантазії; можна рятувати друзів від злої чарівниці Порожньої Нудьги; за допомогою бісеру можна заводити дружбу з Феєчками, потрапляти в Чарівну країну Казок і будувати там повітряні замки, а потім втілювати їх на Землі…Ех, багато чого можна придумати й зробити за допомогою бісеру! Але люди поки що цього всього не знають! Вони можуть бачити тільки форму бісеру, але не його суть, якість матеріалу, але не його глибинний зв'язок з основами буття…
Отже, за всіх часів люди високо цінували видатні зовнішні якості бісеру. Усі бачили, що бісер – це дуже гарний, міцний і стійкий матеріал. Тобто: він не псується від часу, як тканина: шовк або вовна, не занадто чутливий до світла, тобто не вигорає так сильно, як папір, тканина або фарба, і не ламається, якщо, звичайно, не пасти на бісерних виробах коней або слоників. Ця міцність ріднить бісер з вттьонченим мистецтвом живопису по емалі й порцеляні, що також зберігають для нас свої яскраві первісні кольори, які вкладав у них майстер древніх епох.
А почалося все зі звичайних великих скляних бусинок! Як тільки людство відкрило рецепт виготовлення скла, майстри й майстрині різних народів стали розшивати бусинками одяг і робити з них прикраси. Згодом технологія виготовлення бусин ускладнювалася, дозволяючи робити бісеринки усе дрібнішими й дрібнішими. Бісеринки-крихітки з'явилися в епоху розквіту славетних венеціанських майстерень. Тоді вони досягли такої витонченості, що на кращих стародавніх вишивках ряд бісеринок, що нашивалися на полотно, виявлявся рівним товщині ниточок цього полотна!
Всім, напевно, цікаво – із чого і як робиться бісер? Традиційно у Венеції бісер виготовлявся так: майстер-склодув із краплі розплавленої скляної маси видував довгу трубочку маленького діаметра, яку потім дрібно нарізали й висипали на сито для вилучення бракованих бусинок. Потім скляні зернятка закладали в барабан (так називали, звичайно ж, не музичний інструмент, а круглу порожню ємність, яку можна було розкручувати до великої швидкості). Разом з юним бісером у цей барабан ще насипали зволожену суміш вугілля, вапна й вогнетривкої глини. Барабан крутився, а суміш заповнювала дрібні отвори скляних зерняток. Робилося це для того, щоб згладити нерівності скляної поверхні й надати зернам правильну округлу форму. Потім майстри відправляли бісеринки в піч для випалу. Це схоже на те, як деякі бабусі печуть пиріжки, тільки набагато гарячіше! Після охолодження бісер ще раз просівали, відокремлювали від домішок, і за допомогою складного полірувального порошку повертали йому блиск, втрачений під час випалу. Бачите, через скільки людських рук і праці, через який складний процес пройшла у своєму народженні кожна малюсінька бусинка!
Так само виготовлявся й стеклярус, тільки його, на відміну від бісеру, нарізали не дрібно, а залишали скляною трубочкою довжиною три й більше міліметри.
Сучасні бісеринки можуть виготовлятися не тільки зі скла, але й з найрізноманітніших матеріалів: дорогоцінних і напівкоштовних каменів, металів, дерева, пластмаси...
Я ще не втомила вас розповіддю? Ви вже зрозуміли, що бісер це не просто маленькі бусинки, це ще велика історія і великі можливості.
Ну вже досить історії, треба і на практиці спробувати.
Коли я робила мінік по новому завданню нашого блогу, то в задумах у мене було в цьому мініку зробити рамочки для фото з бісеру, але руки до цього так і не дійшли.
Але спосіб як її робити я знайшла і зараз поділюсь з вами.
По-перше треба підготуватись. Що нам буде необхідне?
Думаю без бісеру ми не обійдемось, тож обираємо який нам підійде, колір, розмір, враховуючи, що чим крупніший бісер тим більша рамочка вийде і менш буде можливостей підігнати її по розміру.
Також нам знадобиться проволока або волосінь, ножиці або кусачки. Трохи терпіння та уважності.
А тепер все робимо за схемами.
Спочатку ми робимо простий ланцюжок, як показано на мал. А-С, довжиною він повинен бути трохи більше за ваше фото, щоб після пришивання рамки до сторінки ви могли вставити в неї фото. Як показано на мал. D робимо перехід на другий рядок, і продовжуєте як на мал. E-F. Якщо ви хочете зробити рамочку товстіше, то треба буде повторити ще кілька разів. Я зупинилась на двох стовпчиках. Далі будемо робити куточок и перехід на інший бік.
Треба повторити все як показано на мал. G-I в довжину трошки більше за фото. От же сторони та переходи ми робити навчились, залишилося повторити все кілька разів. Коли рамочка буде готова, обережно невеликими стежками пришити з трьох сторін її до сторінки і вставити фото!
Сподіваюсь побачити результат у кого-небудь в роботі, а то у самої руки так і не доходять.
Розповідь про бісер взята звідси.
Немає коментарів:
Дописати коментар