Мальовниче село Петриківка Дніпропетровської області –, широко відомий у світі осередок Українського народного декоративного розпису, історичне коріння якого походить від древніх традицій настінних розписів, що сягають у глибину тисячоліть, аж до часів появи праматері української архітектури – білої селянської хати-„мазанки”. Ці орнаменти несли глибоку космогонічну символіку та особливе магічне значення своєрідного оберегу, що як і народна пісня зцілює та оберігає душу людини.
Петриківський розпис відзначається особливою самобутністю та водночас органічно продовжує народні традиції регіону Придніпров’я, що являв собою феноменально багатий пласт національної культури України.
Кажуть, що раніше у Петриківці художників зовсім не було. Кожна жінка в селі до великого свята заново білила хату і заново її розписувала. І жодна не вважала себе майстром, малювала, щоб гарно було в оселі й надворі. Розписувалися не лише інтерєр та екстерєр хати, але також і клуні та всі господарські споруди, утворюючи єдиний ансамбль селянської садиби в гармонії з оточуючою величною та водночас лагідною природою Придніпров’я, що формувала особливий характер людини та її культури.
Паперові ж кальовки робили взимку цілими сім’ями, а навесні все це мішками везли на базар. Продавали недорого, людям на радість – «стьожки» з квітковим орнаментом на оздобу печі, мальовки для стелі, мальовані рушники для стін.
Замість фарби використовували кольорову глину та відвари трав. У кожного майстра були свої секрети й свої орнаменти. Калина, мак, цибулька, півники, зозульки – усе, пов’язане з природою.
Одним з перших серйозних дослідників та збирачів творів петриківських «малювальниць» був катеринославський історик і етнограф Д. Яворницький.
Першими стали відомі імена Т. Пати, Н. Білокінь, І. Пилипенко. Їх справу продовжили талановиті майстри П. Павленко, Н. Тимошенко, Г. Пилипенко – Ісаєва, П. Глущенко, В. Вовк. Зі стін відкритої у 1936 році школи декоративного малювання, яку багато років очолювала Т. Пата, вийшли такі уславлені майстри, як Г. Прудникова, В. Кучеренко, Є. Клюпа, І. Завгородній, М. Шишацька, О. Пікуш, Н. шулик, ф. Панко, В. Соколеко, та З. Кудиш. Вони та їх учні відродили декоративний настінний розпис, знайшли великі можливості його використання у різних видах ужиткової графіки та книжкової ілюстрації, промислових виробах і тканинах.
Згодом петриківські майстри відкрили для себе нові матеріали – порцеляну, метал, дерево, кераміку і, навіть, пластмасу.
Петриківський розпис відзначається особливою самобутністю та водночас органічно продовжує народні традиції регіону Придніпров’я, що являв собою феноменально багатий пласт національної культури України.
Кажуть, що раніше у Петриківці художників зовсім не було. Кожна жінка в селі до великого свята заново білила хату і заново її розписувала. І жодна не вважала себе майстром, малювала, щоб гарно було в оселі й надворі. Розписувалися не лише інтерєр та екстерєр хати, але також і клуні та всі господарські споруди, утворюючи єдиний ансамбль селянської садиби в гармонії з оточуючою величною та водночас лагідною природою Придніпров’я, що формувала особливий характер людини та її культури.
Паперові ж кальовки робили взимку цілими сім’ями, а навесні все це мішками везли на базар. Продавали недорого, людям на радість – «стьожки» з квітковим орнаментом на оздобу печі, мальовки для стелі, мальовані рушники для стін.
Не менш цікавою є символіка мотивів розпису, так композиція букет-вазон це одвічний образ квітучого дерева життя; лиштва (фриз) символізує безкінечність; квітка – вершина краси природи, її апогей; калина – символ дівочої вроди; мальва – козацької доблесті; дуб – вияв сили та мужності; зображення птаха – символ гармонії, світла, щастя; півник символізує пробудження, відродження; зозуля уособлює таємницю вічного плину часу.
Першими стали відомі імена Т. Пати, Н. Білокінь, І. Пилипенко. Їх справу продовжили талановиті майстри П. Павленко, Н. Тимошенко, Г. Пилипенко – Ісаєва, П. Глущенко, В. Вовк. Зі стін відкритої у 1936 році школи декоративного малювання, яку багато років очолювала Т. Пата, вийшли такі уславлені майстри, як Г. Прудникова, В. Кучеренко, Є. Клюпа, І. Завгородній, М. Шишацька, О. Пікуш, Н. шулик, ф. Панко, В. Соколеко, та З. Кудиш. Вони та їх учні відродили декоративний настінний розпис, знайшли великі можливості його використання у різних видах ужиткової графіки та книжкової ілюстрації, промислових виробах і тканинах.
Згодом петриківські майстри відкрили для себе нові матеріали – порцеляну, метал, дерево, кераміку і, навіть, пластмасу.
Джерела:
Якщо вам стало цікаво і ви бажаєте долучитись до цього дивовижного мистецтва, ось тут є чудовий веб-підручник з покроковими описами та малюнками.
ААА!!! Как я обожаю петриковскую роспись! Огромное спасибо за статью.
ВідповістиВидалитиДійсно веб підручник непоганий, але містить досить багато помилок... Хоча стаття класна! Дякую Вам за ще одне нагадування та глибше усвідомлення краси та багатства рідної землі!
ВідповістиВидалитиСпасибі) Нажаль, це єдиний достить зрозумілий навчальний матеріал, що вдалося знайти в інтернеті.
ВідповістиВидалити